ТЕХНОЛОГІЯ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО
НАВЧАННЯ ТА ВИХОВАННЯ

Дитина для педагога — початко¬ва точка відліку в різних життєвих ситуаціях. «Чи подумали ви про ді¬тей?»— запитуємо ми батьків, що розлучаються. «Чи подумали ви про дітей?» — запитуємо ми вчителів, що проводять «заходи» для влас¬ного самоствердження. «Чи думаю я про дітей?» — запитання із запи¬тань, яке повинно виникати в педа¬гога, перш ніж він починає справу, якою б хорошою і доброю вона не здавалася на перший погляд.
Одним зі стратегічних завдань ре¬формування освіти в Україні, згідно з державною національною програ¬мою «Освіта», є формування осві¬ченої, творчої особистості, станов¬лення її фізичного і морального здоров'я. Розв'язання цього зав¬дання передбачає психолого-педагогічне обгрунтування змісту і ме¬тодів навчально-виховного проце¬су, спрямованого саме на розвиток особистості учнів.
Масові втрати в моральному вихо¬ванні підростаючого покоління да¬ють підстави сформулювати незапе¬речний висновок про те, що виховні методи не дають бажаного резуль¬тату. Тому необхідний пошук нових методів, які дозволили б особистос¬ті реалізувати себе сповна. Широ¬кі можливості для цього дають особистісно орієнтовані технології.
Що ж таке виховна технологія? Зміст цього терміна сьогодні ще не має чіткої визначеності. Тому не дивно, що виховну технологію по¬декуди ототожнюють з тим чи ін¬шим важливим виховним методом. Чи це так?
Що таке метод? Це спосіб управ¬ління, керування під час виконання поставленого виховного завдання. Те чи інше завдання можна вико¬нувати одним або сукупністю ви¬ховних методів.
Чому ми сьогодні говоримо про нові виховні технології? Сьогодніш¬ня виховна практика орієнтується переважно на різні форми зовніш¬ніх впливів (роль педагога, колек¬тиву, групи), тобто на методи заохо¬чення .і покарання, їх домінування у виховному процесі призводить пе¬реважно до культивування присто¬совницької моралі, моралі вигоди. Ми вчимо дитину чинити не так, як їй велить совість, а як вигідно.
Отже, постає питання про викорис¬тання якісно нових виховних мето¬дів, виховних технологій, які мають ґрунтуватися не на механізмі зо¬внішнього підкріплення (заохочен¬ня і покарання), а на рефлексив¬но-вольових механізмах, механіз¬мах співпереживання і емоційного оцінювання, які апелюють насам¬перед до свідомості та свідомого, творчого ставлення людини до су¬спільних норм і цінностей.
Такі методи і можна називати «ви¬ховними технологіями особистісної орієнтації».
Вихователь у контексті особистісно орієнтованої технології
1. Характер сприйняття дитиною виховних впливів залежить від того, як вона сприймає особис¬тість вихователя, від якого вихо¬дить виховна дія, і яке ставлення до нього виникає.
2. Якщо педагог хоче, щоб його ви¬ховні дії дійсно доходили до ді¬тей, він мусить бути в їхніх очах авторитетом як вихователь і як людина.
3. Вихователю необхідні знання того, як його особистісні якості стають надбанням дітей, як вони впливають на них, адже від цього залежатиме в кінцевому підсум¬ку, які соціальні установки, мо¬ральні принципи і поведінкові
стереотипи формуються у його вихованців.
4. Вихователь завжди повинен від¬чувати характер змін, що відбу¬ваються в особистості школяра, а для цього йому потрібно роз¬вивати власний інтерес до осо¬бистості дитини.
5. Взаємини вихователя і вихован¬ня — це один з важливих фак¬торів, що впливає на ефектив¬ність виховного процесу. Отже, вихователь повинен знати за¬кономірності, що впливають на формування цих взаємин, бо без цього успішне керування вихов¬ним процесом стає неможливим. Авторитет вихователя в цьому контексті виявляється необхід¬ною складовою стосунків з ді¬тьми, причому в різному шкіль¬ному віці він сприймається ді¬тьми по-різному:
а) у молодшому шкільному віці — це авторитет рольової позиції вчителя, а не автори¬тет особистості; у більшості випадків за педагогом визна¬чається право на прийнят¬тя відповідальних рішень, що розцінюється як поширення авторитету вихователя в очах молодших школярів;
б) у підлітковому віці картина змінюється. Вже недостатньо одного авторитету, хоча за педагогом зберігається право на прийняття відповідальних для класу рішень. У ситуаці¬ях же особистісної зацікав¬леності таку довіру педагог може мати лише за умови особистого авторитету, а не ролі вчителя. Для цього віку справжній учитель той, хто поважає і розуміє дітей;
в) у старшому шкільному віці відбувається подальше підси¬лення особистісної вибірко¬вості за рахунок зменшення орієнтації вихованців на роль педагога. Старшокласники найбільше оцінюють профе¬сійну майстерність учителя, його ерудицію, критичність мислення, переконливість.
6. Взаємна повага і довіра — обов'язкова умова відносин у системі «вихователь — вихо¬ванець». До кожного з вихован¬ців педагог повинен підходити з позитивною гіпотезою, зі здат¬ністю бачити в них у першу чер¬гу особистість, а не безликий об'єкт виховних дій. Він пови¬нен уміти поважати в дитині лю¬дину і довіряти їй.
7. Особистісні взаємини педаго¬га з вихованцем вимагають від нього розвиненого вміння во¬лодіти собою, тобто володіти хоча б половиною своїх емоцій, а саме — негативними емоціями. Він не повинен допускати, щоб його опонували гнів, злість, не¬нависть, поганий настрій. Суть не в тому, щоб уміти приховува¬ти ці негативні емоції, а в тому, щоб уміти відвернути їх, запобіг¬ти їх виникненню.
8. Вихователь має задовольняти прагнення дитини до того, щоб нею цікавилися: її справами, ра¬дощами, турботами. Вихованце¬ві подобається, що педагог вияв¬ляє інтерес до його спортивних успіхів чи художніх співів. Силь¬не враження справляє привітан¬ня педагога з днем народження дитини.
9. Взаємодія вихователя з вихован¬цями має будуватися з урахуван¬ням їх Позицій, бажань, а не на вимушеності спілкування. Сут¬тєвим моментом є стиль спілку¬вання. Педагог має дотримува¬тись практично-важливих тен¬денцій у стилі керівництва. Він залучає дітей до прийняття рі¬шень, які стосуються життя ко¬лективу, прагне, щоб кожен від¬повідав за свої вчинки перед колективом, а не перед ним, сти¬мулює розвиток громадської дум¬ки. Завдання вихователя полягає в тому, щоб його дії на вихован¬ців сприяли мобілізації їхніх вну¬трішніх ресурсів, щоб вони самі на високому моральному рівні могли успішно розв'язувати різ¬номанітні життєві проблеми.
10. Педагог мусить володіти уні¬кальною здібністю бути самим
собою. Щоб бути самим собою, потрібно доборе себе знати. Слід без страху поглянути на себе збо¬ку, на свої думки, почуття, вчин¬ки. Самопізнання полегшується, коли людина готова прийняти критику і допомогу інших. Якщо вона занепокоєна тим, яке вра¬ження справляє на оточуючих, якої про неї думки інші люди, вона прагне поводитись так, щоб подобатися і не потрапляти в конфліктні ситуації. Фактич¬но така людина носить маску, закриваючись і від себе, і від ін¬ших. Отже, слід поважати учня, який не боїться вчителю сказа¬ти правду у вічі, і цінувати таку правду, хоча найчастіші вона бо¬люча, адже саме ця правда слу¬жить задля користі справи.
11. Жодна, навіть найвитонченіша виховна техніка й інтуїція, не врятують учителя, якщо він — людина аморальна, якщо його смислова сфера орієнтована на аморальні цінності. Якою б ме¬тодикою він не користувався, він сприятиме вихованню лю¬дей аморальних.
12. Вихователь має бути альтруїс¬том, але це повинно мати межі, оскільки може призвести до не¬гативного виховного ефекту. Тому на першому етапі своєї ді¬яльності вихователь має чітко окреслити умови і обмеження, в яких він працюватиме з вихо¬ванцем. І вихованець ці умови повинен знати і прийняти, він повинен знати, що йому можна, а що ні. Кваліфікований педагог, піклуючись про дитину, прояв¬ляє стосовно неї підтримку і ро¬зумну милостивість. Справжнє піклування вимагає певного по¬єднання опіки і протистояння. Це означає, що він має бути го¬товим кинути виклик дитині, щоб повернути її обличчям до моральних проблем, існування яких вона може не помічати.
Дитина у системі особистісно орієнтованого виховання
1. Дитині потрібно створити адек¬ватні умови реалізації її віко¬вих потреб. Коли цього не буде, то самі ці потреби не зникнуть, вони шукатимуть інших форм реалізації, не виключаючи асо¬ціальних.
2. Особистісно орієнтована техно¬логія формує і підтримує уявлен¬ня вихованця про себе як особис¬тість. Така оцінка відбувається не лише з огляду на те, що зна¬чить та чи інша якість для нього, а й що вона може значити для ін¬ших. Це означає, що дитина му¬сить навчитись почути людину. Така здібність може виникну¬ти і розвинутись у дитини в міру того, як дорослі чують її саму, як живуть самі, постійно проявля¬ючи співпереживання, прагнен¬ня допомогти один одному. У пе¬дагогіці це називається почуттям дорослішання. Почуття дорослі¬шання починається там, де вихо¬ватель формує у вихованців від¬повідальність перед самим со¬бою, у першу чергу. Це визначає характер взаємин дитини з ро¬весниками та дорослими, сприяє виникненню прагнень до їх сво¬єчасної корекції.
3. Інтенсивність включення дити¬ни в певну виховну ситуацію за¬лежить від того, наскільки вона здатна скласти чітке уявлен¬ня про те, ким вона може і хоче стати. Це уявлення має бути ре¬алістичним, тобто узгодженим з природним розвитком дити¬ни, і тому досяжним. У прак¬тичному плані це проявляється в тому, що суб'єкт дій, крім того, діє, а не просто мріє.
4. Умови особистісно орієнтова¬ного виховання спонукають до виникнення і розвитку в дити¬ни особистісного самовизна¬чення, тобто вибір життєвого стилю і самого способу життя, знаходження свого образу, його розвиток і утвердження в соці¬альному довкіллі.
5. Дитина повинна почувати себе людиною. Причому вона не по¬винна відчувати штучності си¬туації, а перебувати в природ¬них взаєминах з дорослим — доброю, чуйною людиною, яка своїм життям одухотворяє і її. Існуючи для дітей і заради дітей, учитель тільки з такої позиції може успішно олюднити її.
6. Ця технологія створює простір для прояву особистих проблем вихованців, з сукупності якихскладається її власне життя. Ди¬тина не повинна зазнати таких дій з боку педагога, які б прини¬зили її гідність. Навпаки, будь-яка ситуація завжди виступати¬ме приводом для утвердження гідності дитини.
7. Виховуючись в умовах особистісно орієнтованих технологій, діти переживають радість від пози¬тивних педагогічних очікувань, які надають їм сили, викликають до життя невикористані психічні резерви. Віра вихователя в мож¬ливості вихованців є запорукою того, що вони не будуть втраче¬ними ще в дитинстві.
Таким чином, особистісно орієн¬товані виховні технології вбачають у дитині повноцінного партнера пе¬дагога, не учня, а людину, допома¬гають їй знайти себе.
Особистісно орієнтована освіта спирається на фундаментальні ди¬дактичні дослідження, присвячені особистісно розвивальним функці¬ям навчання та виховання. На тере¬нах СНД дослідженням особистіс¬но орієнтованої освіти займають¬ся І. С. Якиманська, В. В. Сєриков, І. Д. Бех, В. В. Рибалка та інші.
Особистісна орієнтація освіти пе¬редбачає такий спосіб засвоєн¬ня змісту освіти суб'єктом, під час якого відбувається своєрідне «знят¬тя» об'єктивного значення матеріа¬лу та виявлення в ньому суб'єктив¬ного сенсу особистісно стверджу¬вальних цінностей.

ВНИМАНИЕ! Здесь скрыта важная часть материала! Чтобы открыть все скрытые части этого материала, получите пароль. Только оплата материала, дает вам право на ЗАКОННОЕ использование данного конспекта!

SMS Пластиковые карты Электронные деньги         Чтобы получить пароль, отправьте одну СМС на номер 8609 с текстом kuroku 1009 Стоимость SMS - от 35 до 40 руб. с НДС   Введите в поле, расположенное ниже, пароль, который Вы получите на телефон после отправки СМС. Далее нажмите кнопку Отправить.     Если пароль верный, скрытый текст будет разблокирован. ! Внимание, Клуб Учителей ПОДТВЕРЖДАЕТ, что стоимость СМС, составляет примерно 40 рублей с НДС для большинства операторов России. На нашем сайте нет и не будет обмана! *Стоимость услуги для абонентов ОАО "МТС" составляет ХХХ руб. YY коп. с НДС. С размером Стоимости услуги и порядком ее списания можно ознакомиться на Сайте Оператора www.mts.ru в разделе "Услуги по коротким номерам", введя короткий номер в строке поиска, а также позвонив по единому номеру 88002500890. Контент предоставляется компанией ООО "Тот Мани". Поддержка: тел.: 8-800-200-46-01 (бесплатно), email: [email protected]. * Уважаемые коллеги, будьте внимательны: между "kuroku" и цифрами необходим пробел. Пароль состоит только из цифр и английских букв. ** Возникла проблема с оплатой? Обращайтесь к Администратору. *** Часть гонорара за данный конспект переводится автору, приславшему материал. **** Принимаются СМС из: России, Украины. ****** Для открытия всех скрытых частей одного конспекта, требуется всего 1 СМС. ***** Если после ввода не нажимается кнопка "отправить", нажмите Enter на клавиатуре. ****** Срок действия пароля - 24 часа.   "Альфа-Клик" Карта Maestro Карта MasterCard Карты НСМЭП Украины СберБанк Онлайн Интернет-банк «Приват24» Интернет-банк «PSB-Retail» Интернет-банк «Связной Банк» Карта Visa Qiwi-кошелек Z-Payment EasyPay Единая касса

Психологічна модель особистісно орієнтованої педагогіки спочатку зводилась до визнання відміннос¬тей у пізнавальних здібностях учнів, які в реальному освітньому проце¬сі проявляються в здібності до на¬вчання (індивідуальна здібність до засвоєння знань). При цьому метою освітнього процесу є корекція здібності до навчання як пізнаваль¬ної здібності.
Описуючи та характеризуючи осо¬бистість дитини через її функції, важливі для організації педагогіч¬ного процесу, В. В. Сєриков виді¬ляє такі з них:
• функція вибірковості (здатність людини до вибору);
• функція рефлексії (особистість повинна оцінювати своє життя);
• функція буття, що полягає в по¬шуках сенсу життя та творчості;
• формувальна функція (форму¬вання образу «Я»);
• функція відповідальності («Я» відповідаю за все);
• функція автономності особис¬тості (у міру розвитку вона де¬далі більше стає вивільненою від інших факторів).
Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги дитині в становленні її суб'єктності, культурної ідентифі¬кації, соціалізації, життєвому само¬визначенню.
Особистісно орієнто¬ваний підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічно¬го захисту, розвитку дитини, під¬готовки її до життєтворчості. На¬вчальний процес насичений зна¬ннями, які повинен засвоїти учень, а повинен бути насичений розумін¬ням (А. Н. Леонтьєв).
Головні завдання особистісно орієн¬тованого навчання:
• розвинути індивідуальні пізна¬вальні здібності кожної дитини;
• максимально виявити, ініціюва¬ти, використати, «окультурити» індивідуальний (суб'єктний) до¬свід дитини;
• допомогти особистості пізна¬ти себе, самовизначитись та самореалізуватись, а не формувати попередньо задані якості;
• сформувати в особистості куль¬туру життєдіяльності, яка дає можливість продуктивно будува¬ти своє повсякденне життя, пра¬вильно визначати лінії життя;
• формування культури життєді¬яльності особистості є найви¬щою метою особистісно орієнто¬ваних систем та технологій.
Головні вимоги до особистісно орі¬єнтованих технологій І. С. Якиманська сформулювала таким чином:
• навчальний матеріал повинен забезпечувати виявлення змісту суб'єктного досвіду учня, вклю¬чаючи досвід його попереднього навчання;
• виклад знань у підручнику (вчи¬телем) повинен бути направле¬ним не тільки на розширення їх обсягу, структурування, інтегру¬вання, узагальнення предметно¬го змісту, а також на постійне пе¬ретворення набутого суб'єктного досвіду кожного учня;
• у процесі навчання необхідне постійне узгодження суб'єктно¬го досвіду учнів з науковим зміс¬том здобутих знань;
• активне стимулювання учня до самооцінювальної освітньої ді¬яльності, зміст і форми якої по¬винні забезпечувати йому мож¬ливість самоосвіти, саморозвит¬ку, самовираження в ході оволо¬діння знаннями;
• конструювання та організація навчального матеріалу, який дає змогу учню вибирати його зміст, вид та форму під час виконання завдань, розв'язуванні задач;
• виявлення та оцінка способів на¬вчальної роботи, якими користу¬ється учень самостійно, стійко, продуктивно;
• необхідно забезпечувати кон¬троль і оцінку не тільки резуль¬тату, а й головним чином проце¬су учіння;
• освітній процес повинен забез¬печувати побудову, реалізацію, рефлексію, оцінку учіння як суб'єктної діяльності.
Діяльність учителя в цьому пла¬ні залежить від його майстерності (технології). У педагогічній енци¬клопедії (М, 1965.- Т. 2.- С. 739) про майстерність учителя говорить¬ся так: це «високе мистецтво вихо¬вання і навчання, що постійно вдо¬сконалюється, доступне кожному педагогу, який працює за призна¬ченням з любов'ю до дітей. Педагог, майстер своєї справи,— це спеціа¬ліст високої культури, що глибоко знає свій предмет, добре знайомий з відповідними галузями науки або мистецтва, практично розбираєть¬ся в питаннях загальної і, особливо, дитячої психології, досконало во¬лодіє методикою навчання і вихо¬вання».
І. П. Підласий про майстерність учи¬теля пише так:
• мистецтво вчителя особливо про¬являється в умінні навчати учнів на уроці. Домашні завдання — це спосіб поглиблення, закріплен¬ня, поширення знань. Учитель-майстер тільки диригує всім про¬цесом здобування знань;
• важливий показник майстерності є вміння активізувати учнів, розвивати їх здібності, самостій¬ність, допитливість. Для цього вчитель-майстер повинен воло¬діти вмінням примушувати дума¬ти на уроці, використовуючи різ¬номанітні методи для активізації процесу навчання;
• складовою частиною педагогічної майстерності є уміння ефективно проводити виховну роботу в про¬цесі навчання, формувати в учнів високу моральність, почуття па¬тріотизму, працелюбність;
• до майстерності входить шлях вироблення позитивних емоцій у самому процесі навчання;
• сутність педагогічної майстер¬ності — це сплав особистої куль¬тури, знань і кругозору вчителя, його всебічної теоретичної підго¬товки;
• важливою ознакою педагогічної майстерності є високий рівень педагогічної техніки вчителя (ар¬сенал педагогічних засобів, най¬більш ефективних і економних);
• складовий елемент педагогічної техніки — це вміння вчителя ке¬рувати своєю увагою та увагою учнів.
Найпростішою ланкою, з яких скла¬дається особистісно орієнтована технологія, є особистісно орієнто¬вана педагогічна ситуація. Це така навчальна ситуація, опинившись в якій, дитина повинна шукати сенс, пристосувати її до своїх інте¬ресів, побудувати образ чи модель свого життя, вибрати творчий мо¬мент, дати критичну оцінку. З таким завданням неможливо упоратися тільки на рівні знань та репродук¬ції. Тут немає простих відповідей, розв'язань та істин. Проживання та вихід з такої ситуації — не мину¬ле та майбутнє учня, а його сучасне.
Один і той самий урок різним дітям дає різний пізнавальний та життє¬вий досвід.
Особистісно орієнтований підхід у навчанні ґрунтується на сприй¬нятті індивідуальності, самоціннос-ті дитини як носія суб'єктивного досвіду, який у нього складається з перших днів його життя. Учень має право на особистісний шлях розвитку, вибір засобів навчальної діяльності у межах її цілей.
Учитель, ставлячись до учня, як до особистості, надає йому змогу саморозвиватися та самореалізувати-ся, враховує його можливості, особ¬ливості, здібності. Взаємодія між ними має будуватись на основі єд¬ності позицій, бажань, а не виму¬шеного спілкування.
Завдання вчителя полягає, щоб максимально активізувати внут¬рішні ресурси своїх вихованців, щоб вони самі могли успішно впо¬ратися з різноманітними навчаль¬ними, а в подальшому — життєви¬ми проблемами, їх слід навчити на оптимальному рівні проявляти свій інтелектуально-вольовий мораль¬ний потенціал.
Особистість педагога — лише пе¬редумова формування вихованця. Трансляція його позитивних якос¬тей відбувається лише тоді, коли він, встановлюючи зв'язок з дітьми, створює і збагачує їхній досвід емо¬ційних переживань.
Якщо вчитель ставитиметься до учня без справжнього інтересу і по¬ваги, у того не буде жодних під¬став сприймати себе як особистість. Щоб зрозуміти учня, його думки, почуття, вчинки, треба брати емо¬ційну участь у взаєминах з ним, на¬вчитись відчувати до нього постій¬ний інтерес. Позиція безпристрас¬ного арбітра — згубна для справи.
Учителю, форми і способи діяль¬ності якого статичні, не змінюють¬ся від уроку до уроку, сьогодні ні¬чого робити в класі. Якщо учень не сприймає ваших дій щодо нього, то це означає лише одне: ці дії не від¬повідають його особистісним особ¬ливостям.
І Якщо вам потрібно висловити зауваження учневі, то зробити це слід і дружелюбно і з повагою до нього. Ваше несхвалення його поведінкової ситуації втратить негатив¬ний ефект. Якщо виник конфлікт з учнем, не шукайте способів будь-що утвердити свою правоту. Зна¬ходьте взаємоприйняті шляхи його розв'язання.
У батьках своїх учнів учитель вба¬чає однодумців, спільників. Досяг¬ти професійного успіху він може лише шляхом узгодження своїх дій з їхніми.
У сучасній освіті дедалі більшого поширення набуває особистісно орієнтований підхід до навчання й виховання, згідно з яким учень розглядається як мета освіти, а не її засіб. Вдале розв'язання цього зав¬дання неможливе без першого ета¬пу — диференціації навчання.
Наголошуючи на ролі особистості у становленні і саморозвитку, зміст шкільної освіти має бути однією з педагогічних умов, яка сприяє роз¬криттю індивідуальних пізнаваль¬них можливостей, визначенню інте¬ресів і нахилів, розвитку здібностей для забезпечення необхідного рівня освіченості та соціалізації особис¬тості. Тож у доборі змісту освіти має забезпечуватись «перенесення стра¬тегічних пріоритетів із знань і вмінь на розвиток особистісних якостей школяра», щоб забезпечити його розвиток на сучасному рівні.
Особистісно орієнтоване навчання вимагає зміни векторів: освіта має являти собою не стільки навчання, скільки учіння — як особлива інди¬відуальна діяльність учня із дозо¬ваною корекцією і підтримкою її з боку вчителя.
Орієнтація на особистість учня як суб'єкт навчального процесу спри¬чинила необхідність перегляду основ¬них складників структури змісту. Орієнтація лише на набуття знань, умінь і навичок на сьогодні вияви¬лась недостатньою. Адже пріоритет¬ними якостями особистості вважа¬ються не знання й ерудиція (хоча це теж важливо), а найвищі етич¬ні цінності (гідність, совість, пра¬целюбність, доброзичливість, толе¬рантність). Людина, живучи в су¬спільстві, не може бути вільною від нього, вона має навчитись правиль¬но спілкуватись, інтегруватись у на¬ціональну та світову культуру. Крім того, вона повинна аналізувати свої стосунки з іншими людьми, виявля¬ти самосвідомість, здатність до са¬моаналізу і саморозвитку. Зазначені складові структури змісту особливо важливі, якщо врахувати індивіду¬ально-психологічні відмінності кон¬кретних індивідів, а також груп учнів (інтелектуальні, емоційно-ціннісні). Індивідуально-психологічні відмін¬ності конкретних індивідів, а також груп учнів та особливості їх пове¬дінки, що стало об'єктом вивчен¬ня диференційної психології та диференційної психофізіології, лягли в основу диференційованого під¬ходу у навчанні. Сьогоднішній на¬прям орієнтації навчання на розви¬ток особистості зумовив визначення диференціації як окремого випад¬ку індивідуалізації навчання, який спрямований на реалізацію інди¬відуального підходу щодо окремих груп людей. Парадигма особистіс¬но орієнтованої освіти вимагає сьо¬годні прийняти індивідуалізацію за принцип навчання, тобто тезу, що випливає з доктрини національної освіти і педагогічної практики.
Мета диференціації:
• розвиток індивідуальних здібно¬стей кожної дитини;
• максимальне виявлення індиві¬дуального досвіду дитини;
• допомога дитині в пізнанні себе, самовизначенні та самореалізації.
Засоби досягнення мети:
• створення атмосфери зацікавле¬ності учня в роботі класу;
• стимулювання учнів до викорис¬тання засобів виконання завдань без страху помилитися, отримати неправильну відповідь;
• використання у ході уроку ди¬дактичного матеріалу, що дозво¬ляє учневі вибрати найбільш зна¬чимий для нього вид і форму на¬вчального змісту;
• оцінка діяльності учня не лише за кінцевим результатом, але й за шляхом його досягнення;
• схвалення намагань учня знахо¬дити свій спосіб роботи, аналізу¬вати способи роботи інших учнів у ході уроку, вибирати і освоюва¬ти найбільш раціональні;
• створення педагогічних ситуацій спілкування на уроці, які дозво¬ляють кожному учневі прояви ти ініціативу, самостійну вибір¬ковість у способах роботи, ство¬рення обстановки для природно¬го самовираження учня;
• створення атмосфери психофі¬зичного комфорту для учнів.
Для кожного учня складається освітня програма, яка, на відміну від навчальної, носить індивідуаль¬ний характер, базується на знанні особливостей учня як особистості з усіма тільки їй притаманними ха¬рактеристиками. Програма пови¬нна бути гнучко пристосована до можливостей учня, динаміки його розвитку під впливом навчання.
Освітній процес ґрунтується на на¬вчальному діалозі учня та вчителя, який спрямований на спільне кон¬струювання навчальної діяльнос¬ті. При цьому обов'язково врахову¬ється індивідуальний підхід учня до змісту, виду та форми навчального матеріалу, його мотивація, намаган¬ня використати отримані знання самостійно, за власною ініціати¬вою, в ситуаціях, що не передбаче¬ні навчанням.
Технологія особистісно орієнтованого уроку
Щоб бути суб'єктом навчальної ді¬яльності, учень повинен оволодіти основними її етапи: орієнтація — визначення мети — реалізація — контроль — корекція — оцінка. Тре¬нінг оволодіння учнями структур¬ною діяльністю має відбуватися на кожному уроці.
Основні етапи технології
1. Етап орієнтацій
• Мотивація наступної діяльності вчителем, позитивна настанова на працю.
• Орієнтація учнів у місці конкрет¬ного заняття в цілісному кур¬сі, розділі, темі (схеми, таблиці, опори, мовленнєва настанова).
• Опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття. ч
2. Етап покладання мети
Визначення спільно з учнями особистісно-вагомих завдань наступ¬ної діяльності на уроці (що може дати конкретне заняття школяреві зараз, для складання підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя). Визначення показників досяг¬нення означеної мети (які знання, уявлення, засоби діяльності свідчи¬тимуть про це).
3. Етап проектування
• Залучення учнів (якщо є можли¬вість) до планування наступної діяльності через попередню ро¬боту (випереджальні завдання, повідомлення, реферати, підго¬товка наочності, самостійні зав¬дання тощо).
• Складання плану наступної ро¬боти.
• Обговорення наступного плану роботи.
Методи реалізації трьох етапів: ак¬туалізація, проблематизація, інтри¬га, ігрова ситуація, формування піз¬навального інтересу.
Таким чином, тему уроку, його мету, план доводять до відома учнів одра¬зу ж після сигнального дзвінка словесно і наочно (дошка, кодоскоп). Учитель чітко й переконливо інфор¬мує учнів відносно того, що й навіщо вони робитимуть на уроці. В цьому вступному інструктажі обов'язково відображається пізнавальна при¬вабливість — матеріал пов'язаний з певною цікавою для учнів знач¬ною проблемою. Важливо пояснити учням значення матеріалу, що вивча¬ється, для практичної діяльності, для пізнання інших наук, для побудови цілісної системи знань із предмета.
Цікаві засоби для більшого захо¬плення матеріалом, який вивчаєть¬ся, пропонує Анатолій Гін:
• Приваблива мета — перед учнем постає проста, зрозуміла і при¬ваблива мета, яка стає для ньо¬го особистісно-вагомою метою, і він залучається до запланова¬ної вчителем навчальної діяль¬ності. Наприклад, на уроці ан¬глійської мови вчитель, поста¬вивши мету — опанувати речен¬ня у формі запитання, пропонує зіграти випадок «покупець в ан¬глійському магазині».
• Подив — учитель знаходить та¬кий кут зору на навчальний мате¬ріал, за якого навіть повсякденне стає дивовижним.
• Відстрочена відповідь — на по¬чатку уроку вчитель ставить проб¬лемне запитання, правильну відповідь на яке учень зможе сфор¬мулювати, отримуючи необхідну інформацію під час уроку.
• Фантастичне запитання — учи¬тель моделює фантастичну си¬туацію.
• Помилка в поясненні — поясню¬ючи матеріал, учитель навмис¬но припускається помилки. При цьому учитель доводить до відо¬ма учнів свій намір.
• Практичність теорії — вступ до теорії вчитель здійснює через практичне завдання, виконання якого корисне для учнів. -
• Прес-конференція — вчитель на¬вмисно не повністю розкриває тему, а пропонує школярам само¬стійно розкрити її до кінця шля¬хом використання суб'єктного життєвого досвіду, підручників, довідково-інформаційної літе¬ратури, спеціального обладнан¬ня та інших допоміжних засобів, доступних учням на цьому уроці.
• Запитання до тексту — перед вивченням навчального тексту учням ставлять завдання: склас¬ти до нього список запитань, від¬повіді на які цілком і суттєво роз¬криють цей матеріал.
4. Етап організації виконання плану діяльності
• Надання варіативності у вибо¬рі засобів навчальної діяльнос¬ті (письмово або усно, індиві¬дуально або в групі, викладення опорних положень або розгорну¬та відповідь, узагальнено або на конкретних прикладах).
• Вибір учнями засобів фікса¬ції пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опо¬ра, план, тези, висновки).
• Вибір учнями (якщо є змога) зав¬дань і засобів їх виконання під час закріплення знань, формування вмінь і вироблення навичок.
• Варіативність у поданні домаш¬нього завдання (диференціація за рівнем складності і засобами виконання).
Методи та заходи психолого-педагогічної підтримки діяльності учнів: заохочення, створення яскравих наочно-образних уявлень, навчаль¬но-пізнавальна гра, створення си¬туації успіху, пізнавальний інтерес, створення проблемної ситуації, спо¬нукання до пошуку альтернативних розв'язань, виконання творчих завдань, кооперація учнів, створен¬ня ситуацій взаємодопомоги.
5. Етап контрольно-оцінювальний
• Залучення учнів до контролю за ходом навчальної діяльності (парні й групові форми взаємо¬контролю, самоконтроль).
• Участь учнів у виправленні поми¬лок, яких припустилися, осмис¬ленні їх причин (взаємо- й само¬аналіз).
• Надання учням можливості са¬мостійно або за допомогою вчи¬теля, інших учнів порівнювати отриманий результат із критерія¬ми еталона (мети).
• Використання механізмів «ці¬нування» (позитивного ставлен¬ня до успіху школяра) та «оціню¬вання» (виставлення оцінок, по¬урочного бала, рейтингових оці¬нок) не тільки кінцевого резуль¬тату, а й процесу навчання.
Учні опановують структуру діяль¬ності завдяки педагогові, який допо¬магає учням: орієнтуватися в мате¬ріалі, який вивчається (предметний курс, тема, блок, навчальне занят¬тя); визначити або брати участь у визначенні мети певної навчаль¬ної діяльності; реалізовувати план діяльності, маючи можливість варію¬вати цей процес у межах визначених норм; самостійно або спільно з ін¬шими учнями і педагогом оцінюва¬ти результати своєї діяльності, по¬рівнюючи її з еталоном (критеріями досягнення мети). При цьому саме суб'єктне ставлення до мети діяль¬ності, привласнення і породження цієї мети учнями і педагогом у діа¬логовій взаємодії є першим відправ¬ним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання: немає мети — немає суб'єкта!
Завершує навчальну діяльність на уроці заключний етап — усвідом¬лення ситуації досягнення мети, переживання ситуації успіху, закріп¬лення позитивної мотивації стосов¬но діяльності — реалізація механіз¬му «цінування». Механізм «ціну¬вання» — це вираження педагогом свого позитивного ставлення, задо¬волення з приводу діяльності учнів і її результатів. Необхідно відрізня¬ти «цінування» від «оцінювання». Оцінювання передбачає кількісну та якісну (як позитивну, так і нега¬тивну) оцінку навчальної діяльності школярів. «Цінування» може бути тільки позитивним, воно передба¬чає автентичність педагога — відпо¬відність почуттів, які він виявляє, тим почуттям, які реально пережи¬ває. Саме «цінування» є основним механізмом культивування системи гуманістичних, соціальне орієнто¬ваних цінностей учнів.
Тільки особистість найбільш ціка¬ва для особистості. За особистісної діалогічної взаємодії процес оволо¬діння знаннями здійснюється в ат¬мосфері інтелектуальних, мораль¬них і естетичних поглядів, думок, позицій, наукових підходів, пошуків істини, проектуванні різноманіт¬них можливих виконань пізнаваль¬них завдань, творчості вчителів та учнів. Можна припустити, що основ¬ною рушійною силою освітньої ді¬яльності (але не пізнання взагалі) є взаємодія особистості і особистос¬ті, взаємодія, за якої пізнання і діа¬логічне спілкування є усвідомленою метою і значимою цінністю.
Таким чином, сутність освітнього процесу, відповідно до особистісно орієнтованого підходу, полягає у створенні умов для освіти особис¬тості, у розкритті і максимально¬му розвитку всіх сутнісних сил осо¬бистості, її здібностей та інтересів, створення умов для саморозвитку особистості.